Архієпископ УГКЦ Святослав Шевчук вважає, що Ватикан належно не засудив анексію Криму і агресію Росії

Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук 7-8 травня перебував з візитом у Парижі, де він закликав Європейський Союз докласти усіх можливих зусиль, щоб відновити мир і спокій в Україні. В інтерв’ю французькій щоденній ранковій християнській газеті «La Croix», архієпископ засудив етнічні переслідування в Криму та шкодував про неоднозначний дипломатичний погляд Ватикану на українсько-російську війну.

La Croix: Ви кажете, що дуже стурбовані ситуацією в Україні? Розкажіть, будь-ласка, що відбувається у вашій державі?

Архієпископ Святослав Шевчук: Україна перебуває в стані шоку, адже внаслідок війни, убито 6 000 чоловік, 500 000 чоловік стали біженцями, чверть з яких, є дітьми. У східних регіонах країни, які знаходяться під контролем проросійських сепаратистів, багато людей помирають від голоду та й наші священники щодня ризикують власним життям, щоб транспортувати харчі на кожну сторону лінії фронту. Проте, цей конфлікт далеко не обмежується кордонами України і він вказує на серйозну кризу в системі міжнародних відносин. Коли велика країна дозволяє собі приєднати частину сусідньої країни, то це дійсно серйозна проблема для міжнародного співтовариства. Тим не менш, я як і раніше впевнений у тому, що ми можемо зупинити цю війну дипломатичними засобами. В цьому і полягає сенс мого візиту до Парижу.

La Croix: Якої позиції Ви очікували від країн Заходу?

Архієпископ Святослав Шевчук: Враховуючи, що Європа зараз відзначає 70-ті роковини миру на своєму континенті, я очікую від них солідарності з Україною для захисту спільних цінностей. Наша країна стала свідком найбільшої гуманітарної катастрофи з часів Другої світової війни. Крім загиблих і поранених, наші люди постійно перебувають під психологічним тиском можливої нової військової інтервенції. Ми потребуємо міжнародної допомоги, аналізу причин цього лиха і швидкого відновлення миру.

La Croix: А в якому стані зараз перебуває греко-католицька церква в східних регіонах України?

Архієпископ Святослав Шевчук: Через насильство і погрози, багато наших віруючих уже покинули ці області і виїхали закордон. З 12 греко-католицьких парафій на Сході України, лише у трьох в Донецьку залишились священники. У Луганську, близько третини наших парафіян загинули.

La Croix: А в Криму?

Архієпископ Святослав Шевчук: В Криму, постійно перебувають 5 наших священників, а от українські військові та їхні родини покинули півострів після його анексії російською армією. Проте, ці 5 греко-католицьких парафій змушені тепер реєструватись в Москві і невідомо чи будуть вони як і раніше мати право на існування або ж будуть де-юре ліквідовані. Тим часом, нова окупаційна влада робить усе для того, щоб позбутись в Криму від присутності українців і татар. Це справжнє етнічне переслідування.

La Croix: Чи виправданою є точка зору багатьох українців, які критикують Ватикан за відсутність належної підтримки України в цій складній ситуації?

Архієпископ Святослав Шевчук: Українці постійно перебувають в пошуку кожного слова Папи Римського. Під час останнього візиту католицьких єпископів України до Риму, понтифік запевняв у своїй підтримці. Він також декілька разів закликав молитись за мир в Україні. Звичайно, ми б хотіли отримати від Ватикану більш чітку та однозначну дипломатичну позицію. Адже, закликаючи до дотримання міжнародного права, Святійший Престол дослівно й буквально не засудив анексію Криму. Ми прекрасно розуміємо, що Рим набагається зберегти свої відносини із Москвою, але ми також знаємо, що Христос завжди був на стороні тих, хто страждає. В цьому конфлікті Україна страждає і дипломатія Святійшого Престолу повинна служити Євангелію і бути на стороні України.

La Croix: Москва бачить в особі греко-католицької церкви України перешкоду у своїх відносинах з Римом. Що Ви думаєте з цього приводу?

Архієпископ Святослав Шевчук: Ми сьогодні не маємо жодного стосунку до Московського патріархату і є замкненими в запереченні їхньої вербальної агресії. Тим не менш, ми знаходимось в діалозі з Українською Православною Церквою Московського Патріархату і наші відносини із її колишнім предстоятелем Володимиром, який помер минулого року, були навіть дуже добрими. А от із теперішнім главою УПЦ МП Онуфрієм, у нас немає жодних контактів і все тому, що він є представником консервативної меншини в православній церкві. І взагалі, в Україні єдність між церквами ініціюється знизу: це справжнє багатство, на яке ми можемо покладатись.

La Croix: Ви знали особисто кардинала Буенос-Айреса Бергольо перед тим, як він став Папою Римським, а Ви – архієписком Київським. Ці контакти допомогли вам під час поточної кризи?

Архієпископ Святослав Шевчук: Коли я був призначений главою греко-католицької єпархії в Буенос-Айресі у 2009 році, мені було 38 років і кардинал Бергольо був моїм безпосереднім референтом. Він познайомив мене із аргентинським єпископатом і допоміг мені в пастирській роботі. Ми були в дуже близьких відносинах, я зустрічався з ним кожні два місяці в резиденції Святої Марфи і він безпосередньо в курсі усієї ситуації. Проте, Папа делегував міжнародні питання Секретаріату держави Ватикан і фокусується більше на соціальній доктрині і захисті бідних. Я не можу нав’язувати свою позицію по Україні, а також було б неетично експлуатувати наші особисті стосунки. Він знає, що я говорю про реальні речі без жодної ідеології.

La Croix: Ви й надалі залишаєтесь оптимістом в питанні закінчення українсько-російського конфлікту?

Архієпископ Святослав Шевчук: Я реаліст і вважаю, що не все втрачено, адже позиції Європейського Союзу залишаються важливими. Втім, я водночас знаю, що небезпека зростає і тому важливо не обманювати себе, гадаючи, що усі інструменти врегулювання конфлікту уже використані.

Переклад: Володимир Тиравський
Джерело: www.la-croix.com/Religion/Actualite/Mgr-Sviatoslav-Shevchuk-En-Ukraine-le-danger-augmente-2015-05... ... See MoreSee Less

6 days ago  ·  

Австрійські мас-медіа: Україна окупована корупцією

Податкова декларація Президента України Петра Порошенка за підсумками 2014 року засвідчила подвійне зростання його банківських депозитів у порівнянні з 2013 роком. І цей важливий нюанс є причиною яскравих газетних заголовків та обурення серед українського суспільства, яке не сприймає успіх президентського бізнесу в період економічного спаду, девальвації гривні та погашення валютних депозитів і, особливо війни на Донбасі. У багатьох це дійсно викликає почуття образи і закономірно виникає запитання: що в такій складній ситуації повинен робити Президент? Звичайно, насамперед, продати власний бізнес, проте ця процедура потребує багато часу, а зараз в країні цейтнот у поєднанні з недовірою народу до державних інститутів влади.

Австрійська газета «Kurier» у своїй публікації про поточну політико-економічну ситуацію в Україні поспілкувалась з представником малого бізнесу на ім’я Алек в якого у власності є невеликий гостьовий будинок. Бізнесмен скаржиться, що тепер повинен витратити багато грошей на придбання касового апарату і сумлінно сплачувати усі податки. Він, звісно, не проти це робити, але хотів би бути упевненим в тому, що ці гроші принесуть користь його державі. Аналогічно думають й інші дрібні українські підприємці, які бачуть нові перешкоди на шляху реформування економіки та подолання корупції. Ось, наприклад, тепер усі зарубіжні платежі кожної української приватної компанії ретельно відстежують і перевіряють чи вони відповідають реальній вартості придбаного товару або послуги. Такі заходи необхідні для запобігання відтоку капіталу закордон через фіктивні рахунки-фактури, але водночас вони призводять до того, що усі готівкові кошти інвестуються в країни Західної Європи. Саме такі окремі епізоди разом з усією мозаїкою економічних негараздів та низькою зарплатнею державних службовців перешкоджають ефективній боротьбі з корупцією в Україні.

Під пресингом реформ

Український уряд постійно перебуває під величезним тиском і не лише зі сторони міжнародних донорів, які намагаються врятувати державу від дефолту. Суворим контролером виступають правозахисні організації та уся громадськість, яка пережила уже дві революції (2004 і 2014 роки) і тепер почуває себе набагато впевненіше у протистоянні з органами влади. Результатів поки що небагато, але деякі з них вселяють певний оптимізм. Зокрема, Верховна Рада ухвалила закони, які обмежують вплив олігархів на державні підприємства, була переглянута процедура ліцензування медичних препаратів, бюджетні витрати зробили трохи прозорішими, багато державних чиновників люстрували, створено Антикорупційне бюро, сформовано Консультативну раду з реформ за участю представників громадянського суспільства. І усе це зроблено з власної ініціативи українців, а не завдяки міжнародному тиску. Втім, виникає запитання: з чого розпочинати реформи, коли близько 60% ВВП України формується податковими органами у всіх галузях економіки?

«Після втечі екс-президента Віктора Януковича, тимчасовий уряд отримав країну із порожньою казною. Від нас сьогодні вимагають ефективних та оперативних реформ. І це правильно, адже альтернативою реформам може бути лише дефолт. Проте, коли ці реформи будуть повністю реалізовані, поки що рано говорити», – підкреслює Наталія Яресько, міністр фінансів України. Окремою психологічною проблемою українського суспільства є глибоко вкорінене розуміння того, що уряд репрезентує лише себе, а не громадян. Сергій, психолог з Києва в коментарі австрійській газеті «Kurier» жартома відзначає: «Українці чимось нагадують дітей, адже у них порушено базовий принцип довіри і тепер вони не можуть стати повноцінними командними гравцями. Кожен сам за себе і найбільша проблема в тому, що так мислять політики та правоохоронці, незважаючи на нещодавні революційні події.

Вузькі кола довіри

У цих колах довіри межі достатньо аморфні між послугами для друзів і корупцією. Йосиф Зісельс, український громадський діяч, дисидент єврейського походження, виконавчий віце-президент Конгресу Національного права в університеті «Києво-Могилянська Академія», член конкурсної комісії для відбору директора Антикорупційного бюро зазначив в коментарі австрійській газеті «Kurier», що в української влади все-таки є політична воля до проведення реформ. Проте, залишається незрозумілим чи готові еліти стати жертвами цих реформ? І тут у Йосифа Зісельса виникають сумніви і побоювання, але краще зазнати фіаско, аніж проводити реформи без поваги до закону. І, якщо політичні еліти лише частково до цьго готові, то суспільство зобов’зане чинити на них тиск, переймати частину відповідальності також на себе і перестати наївно думати, що корупцію можна подолати за рік. Тому у бізнесмена Алека, про якого писала австрійська газета «Kurier» на початку своєї статті, не залишилось іншого виходу, як придбати касовий апарат, навіть, якщо він цим вкрай незадоволений.

Шлагбаум на усіх напрямках

Україна для боротьби з державним банкрутством в середині березня отримала від Міжнародного валютного фонду транш на суму в $17,5 млрд. і до кінця року загальний обсяг збільшиться до $40 млрд. У відповідь, міжнародні кредитори вимагають жорстких реформ, особливо у сфері протидії корупції. Президент Петро Порошенко нещодавно призначив юриста Артема Ситника директором Антикорупційного бюро, яке повноцінно зможе запрацювати лише з наступного року, допоки не будуть організовані його філіали у всіх регіонах країни. Україна залишається найкорумпованішою країною у світі, оскільки в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації «Transparency International» посідає 142 позицію із 175 країн. Істотного реформування потребують і органи юстиції, адже 99% судових процесів в Україні є керованими ззовні. Вести мову про кваліфіковане державне управління в Україні не має жодного сенсу, адже його кадри є невмотивованами через низьку зарплату. Єдине, що вдалось за цей рік зробити в Україні, так це заморозити зарплати та пенсії і ліквідувати субвенції на важку металургійну промисловість.

Переклад: Володимир Тиравський
Джерело: kurier.at/politik/ausland/ukraine-mutter-korruption-und-ihre-kinder/128.122.543 ... See MoreSee Less

2 weeks ago  ·